У приміщенні етнографічного музею «Світлиця» днями відбулася прем’єра вистави «Кайдашева сім’я», поставлена за мотивами відомого твору І. Нечуя-Левицького. Разом із відомими персонажами, яких зіграли вихованці театрального гуртка «Балаганчик», глядачі мали можливість поринути у казковий світ минувшини із весільними обрядами, чарівними піснями, тогочасними традиціями і побутом.
Вистава «Кайдашева сім’я»
за мотивами повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»
Дійові особи:
Ведуча – Дудик Юлія
Старий Кайдаш – Тараненко Єлизавета
Кайдашиха – Мурин Дарина
Карпо – Штелиха Олександра
Мотря – Прокоп Вікторія
Лаврін – Свергун Олександра
Мелашка – Йонаш Ірина
Діти – Штелиха Софія, Тараненко Тетяна
Ведуча. Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.
Одного літнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого— Лавріном.
Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.
І дія
(Музика)
(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на травичці під парканом)
Лаврін: Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)
Карпо: Посватаю, кого трапиться. ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)
Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
Карпо: То сватай, як тобі треба.
Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.
Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
Карпо: Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...
(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)
Омелько: А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.
Карпо: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.
Омелько: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся.
Карпо: Хіба що з корчми йдучи...
Омелько: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами... Тьфу!
( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)
(Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)
Лаврін: Карпе! (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?
Карпо: Ат! Одчепись од мене
Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
Карпо: Гарна... мордою хоч пацюки бий.
( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)
Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні. ( перехрестився)
Лаврін: То сватай Хотину Корчаківну (засміявся).
Карпо: Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
Лаврін: Ну, то бери Ганну.
Карпо: Авжеж! Оце бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...
(богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки)
Омелько: (б’є батогом синів, ті стрибають через паркан і тікають) Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки.
Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо.
Омелько: Ти вже в нас великорозумний. А хай вам грець. Чекайте, будете мати за гріхи.
Лаврін: Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)
Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.
Лаврін: О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.
Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)
Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку! Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?
Омелько: Та чую, чую!
Кайдашиха: (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок. Треба солі, треба горшків, треба смоли. (йде до синів)
Омелько: І на якого нечистого вона розпустила язика! ( про себе) Дулю візьмеш, а не гроші. (дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи)
(Карпо та Лаврін сміються) (музика)
Ведуча. Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею Довбишівною. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості в Довбиша.
В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
ІІ дія
(Кайдашиха лежить на сцені)
Кайдашиха: (солодким голосом) Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.
Мотря: (заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)
Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!
Мотря: Та зроблю, мамо.
Кайдашиха: Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!
Мотря: Авжеж, мамо.
Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.
Мотря: Звичайно, матусю.
Кайдашиха: (встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею) Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом) Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.
Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито скребти каструлю ножем)
Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.
Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.
Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?
Мотря: А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)
Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш, як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)
(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)
Омелько: Знову сваритесь?
Карпо: Знову не миритесь?
Кайдашиха: (біжить до чоловіка) Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...
Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам) Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.
Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?
Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують з батьком їсти)
Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.
Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років! (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!
Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.
( Кайдашиха вскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)
Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)
(Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном в різні боки)
Ведуча. Раз перед зеленими святками Кайдаш послав Лавріна до млина. Не встиг він закласти заноза в ярмо і ненароком кинув очима за Рось: за Россю, коло скелі на долині, вкритій зеленим житом, червоніла якась велика квітка. З-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку. З жита ніби виплила молода дівчина з сапою в руках. Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Не пройшло багато часу, як поїхали Кайдаші сватати дівчину. А через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату. Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогої батькової хати вона ніби ввійшла в панські покої. На другий тиждень Кайдашиха вже лаяла невістку і глузувала з неї та ще й Мотря перцю підсипала…
ІІІ дія
(музика)
(Мелашка замітає підлогу)
Мотря:(єхидно) Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува, міряла сіни?
Мелашка: А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття. Я вам не наймалась. (ногами відкидає сміття)
Кайдашиха: (вішає рушник на паркані і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?
Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!
Мелашка: Собі за пазуху кляни.
Мотря: Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?
Мелашка: А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.
Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?
Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)
Мотря: Карпе, кажу! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.
Карпо: Гм? Кхе-кхе…
Мелашка: Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди та вилай Мотрю.
Мотря: Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.
Карпо: Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора (спокійно).
Мелашка: Лавріне, зроби щось.
Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.
Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)
Лаврін: Підсипай, Мотря, перцю, підсипай.
Мотря: Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.
Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)
Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.
Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?
Мотря: Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)
Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей) Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо! Пан отець! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?
Мотря: І що ж? Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)
Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну. (хапає півневі ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)
Ведуча. Цілу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селі дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю, але невістки на те не вважали і жили між собою в згоді. Лаврін любив Мелашку: ніколи її не то що не бив, і пальцем не зачепив, навіть ніколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карпові, але він не любив говорити і більше мовчав. Але настала весна. Хати Кайдашенків стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегороджені тільки поганеньким тином. І тут почалось…
ІV дія
Мелашка: Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?
Мотря: (мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях швендяє? Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на городі.
Кайдашиха: Ось тобі на, клята невісточко. (вискакує з клуні, повертається спиною до Мотрі)
Мотря: Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала стара.
Мелашка: Мотре! А віддай нам нашу грушу.
Лаврін: Або віддайте нам землю під нею.
Мотря: Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так 2 аршина землі. Ваша грушища на нашій бо землі розрослася.
Карпо: Я її можу за 3 карбованці купити.
Лаврін: Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова. (їсть грушу)
Кайдашиха: (виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну, дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не бачить.
Мотря: А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки зимують.
Син Мелашки: А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)
Мотря: Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)
Мелашка: Люди! Рятуйте, караул… Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби щось. (починають бігати один за одним по двору)
Карпо: ( веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте собі. (Кайдашиха не дає збирати)
Лавріне: Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.
Мотря: Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу. Ось тобі. (показують з Карпом дулі)
Мелашка: Ах так! То я твоїх дітей буду лупити. (бігає з віником за дітьми Мотрі)
(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик))
Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками. Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.
Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…
Всі: Ой!..(музика) (Німа сцена)
Ведуча. Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.
Керівник музею: Н.Ю. Німець